5
Мета
Розкажу я сьогодні, як я добувала хоч якусь мету.
Здавалось мені не життя, а пекло суцільне завжди,
Прикривалась я мрією пекельні пориви напруги,
Затягнуло мене, щось надто далеко на ту гору високу,
Не турбуючись за те, як боляче падати буду.
То ж з кожним днем кайдани росли,
Та десь там у пустоті началась історія ця,
Коли не мала ні любові, ні світла між темнотою,
Жадала отримати жагу задля свободи натомість.
Але з кожним поривом затягали кайдани сильніше,
Та крила уявні мені відривали, мов не має нічого важливіше,
Ламали.. ламали та кривдили їх що є сил,
Повірить не можу, що я таке заслужив.
Да хто тут повірить? Ніхто, я надіюсь....
Моя крилата подоба, що покрита мглою змушена була лиш страждати,
Страждати натомість всі навколо пишались: "Дивись нормальною стала",
А я.. а я страждала та потайки все сльозами заливала,
Та мріяла у щось нездійснене, у щось що подарує мені бажання.
Стільки років благали забути ким я є, та стати як всі,
Я стала, але зламала я всіх, зламала коли вийшло все зладу,
Заколібало мене, що я одна тут страждаю, дехто навіть цькував,
Але я всеодно піднімалась.. піднімалась з кожним ударом.
Й от, я тут, не знаю як діяти далі, який вибір прийняти,
Та чи вдасться мені свою мету наздогнати.. чи ні?
Приземлили мене, навіть не давши піднятись,
Згода на яку я пішла, не знаю як скоро затягне в пітьму,
Зриваю окови свої та з року в рік, днем за днем пливу лиш у ніч,
Й хоч не лякає та невідома гладь та що або хто зустріне мене тоді,
Мені остається гадать.. за що буду платити повну ціна на вході.
Страх постіно мене огортає, але не наслідків дій моїх аж ні як,
А лиш отримаю на день смак свободи я хоч колись?
Не знаю нічого, що жде мене далі,
Хотілось любові, але ну її далі,
Хотілось друзів, щоб ліпших я мала завжди,
Ну що ж отримала від кожного ніж в різні частини душі!
Всі навкруги цькували й крила мої й кривдили душу,
Лиш видиме тіло не змогли прибити нічим,
Жорстке мов камінь воно, не боїть болі у бої,
Який би не отримувало від світу удар,
Підніметь знову й знову мов має шар із міцних сплав.
Проте тільки незламність моїх крил усіх хвилювало,
Наївно рішали, що воно джерело мого дару,
Забували, що я їх єдиний носій,
Замість питання мені — вони так зазнались,
Та рішили знищити крила до самої основи,
Щоб відповідь їх сили відшукати,
Та мають вони броню міцнішу тіла мого,
Броня, купол, стіна не має різніці як їх назива та нелюдська подоба,
Нелюдська проте живе у кожному люді,
а люд цей нікчемний мов та пиль.
Пекельним я шляхом мету добувала,
Не вистачить слів, та закінчувати я маю цю сагу,
Пробачте, що без чіткого фіналу вона,
Ось така, моя душа.....
- Name
October 23, 2026
11:44 AM

