17

Доброта?

Впізнаєш чи ти подих власного життя зі сторони? Як легко судити, коли відповідь сидить тільки в твоїй голові, Однак чи знаєш ти скільки брехні у тобі? Почнемо нехай з простого питання, чи справді доброта несе всім лише мир? Задай питання комусь та співи дифірамб в отвіт буде лиш, Однак всупереч цьому, у мене безліч противорічь знайдеться у душах обличь, Потворних, суттєвих, лицемірних потвор, а за спиною грають добру роль. А чи знаєш скільки зібралось мервих обличь за виключно гарних проявів лиш? Обернись та одягни не розову призму на свої очі малиш, Поглянь й скажи скільки бачиш посправжньому добрих душ, Скажи, чи є хоч одна душа без болісного тягару на власних плечах, Хіба-що нестетерпно-багаті сноби без них, А ой, у них же не найдеш ні горстки моралі на їх веселих від хміллю позорних мармиз. Невже ти віриш, що всі вільно вдихають смак доброти? Невже так віршиш чужим, що не здатний навіть побачити прозору водицю, Відповідь не на поверхності, не прикрита терною гладдю, а вона уже перед нею стоїть, А що є у тобі, через, що ти вільно все споживаєш? Впізнати смак втоми, невдовзі після горстки удач, це просто росплата, Життя швидко всіх з'їсть, а хтось просто боїться перетнути клятий поріг, Боїться жити без важкого грузу у собі, але несе кучу чужого на собі. Хтось знає взагалі з чого починається життя, або спільне з ним доброта? Комусь, колись здалось, що подих у цьому питанню голова, а точно це все твоє життя? Хтось виріть в силі небесні, їх поміч бажанням своїм, А чи не спримаєш ти ці досягнення як оманливу привітність спільноти? Чи споглядав ти у небо, ради бажання колись? А чи благав ти маленьку пораду собі у нього чи поміч на мить? Після цього ти отримаєш все, окрім порятунку собі колись, Поблагаєш трохи, а потім згодом пошлеш тих потвор, що десь у зорі, Коли почне палати агонія в середині пітьмі у тобі. Коли світ почне розкладатися в попіл від розчарувань, Не підійдуть вони до таких невдах, Що плітно працюють, аби не з'їхав кудись дах, Споглядають, як у сильних серед нас тліють чи палають останні пір'їнки надії, Мої ж крила зростають на цілковитих мечах, й більше незатліють у всіх на очах. Чи бачиш ти скільки насправді треба докласти власних чималих зусиль? Навіщо ж доброті ставати центром вершин на спині пітьмоти? Ти бачиш різницю у світлі та у пітьмі, А точно безумовно кожна підкоряється їм? Ти спостерігаєш, які долі спіткають чужі, А які кроки тут зробили вони? Чи ти лише сторонній спостерігач, коло них, А може тебе цікавлять лиш друзі тут у світі цим? Чи ти впевнений, що тьма це лише схильність до чужих терзань? Ти хоч уявляєш, скільки сили у таких думок. Саме впевненність, що тьма схиляє тільки до бездумних каторг, Замилює те, чим насправді володіє пітьма, Справжня сила відкриває яскраво твою слабкість однак, Не тільки розруха це сила двобою. Сяйво темних сил неймовірно пекуче, я згоден однак, Лиш на перший погляд виглядає так, Адже так легко збожеволіти від могутної власті, Хоча справжня спекота починається тоді, Коли слабкість стає силою, що пливе у тобі, Неспинно шепоче, що можеш ти контролюючи це. Ніколи не дійде до тебе це просто так, наскільки сяє ця сила, Однак сильно манить й змушує йти повільно так, Що оступишся раз й впадеш до дна неминучих болісних пут.. Так ти дійсно знаєш, чий подих дав наснагу твоєму життю?
- Name
October 23, 2026
3:42 AM

More on Poeta

Discover more poems